понедельник, 16 января 2017 г.

Матеріал для батьківських зборів

КОНФЛІКТ З ОДНОКЛАСНИКАМИ - ЯК ПОВОДИТИСЯ БАТЬКАМ? 

            Якось на одному форумі в Інтернеті обговорювалася проблема що виникла в 3-му класі. Проблема доволі рядова: забіякуватий хлопчисько, від якого страждав весь клас. Особливо, як ведеться, діставалося його сусідові по парті, мама якого і звернулася на форум із запитанням: «Що робити?» При цьому хлопчик ні за що не хотів давати здачі, наводячи свій аргумент: «Ти ж, мамо, сама говориш, що битися — це погано».  
              Що порадили мамі інші батьки? Войовничі тата всі як один говорили, що хлопчика слід негайно переконати в тому, що бити­ся — добре, і для цього віддати його до секції боротьби. Один із батьків, які «йдуть шляхом воїна», навіть писав: «Тільки він пови­нен бути готовий, вступаючи в бій, або убити ворога, або померти самому!» (Нагадую, полем бою був 3-й клас.)  Заповзятливіші мами, як, вочевидь, співчували майбутньому воїнові, радили татові потерпілого хлопчика прийти до школи і як слід наляка­ти кривдника. Коли з'ясувалося, що тата у нещасного хлопчика немає, багата уява почала підказувати мамам такі дії: найняти старшокласника, сусіда, міліціонера, щоб той підстеріг кривдни­ка, коли він повертатиметься зі школи, і показав йому, де раки зимують.Коли я запитала: «Можливо, тоді простіше буде відразу най­няти кілера?» — у відповідь на мені ринув шквал обурення — як я смію жартувати, коли обговорюється така серйозна проблема.                
     Нарешті одна вельми рішуча пані (директор невеликого приватного підприємства) порадила розгубленій мамі добитися звільнення (тобто виключення) забіяки зі школи. Коли я запита­ла, як вони уявляють собі виключення зі школи 9-річної дитини, а також як вони уявляють собі майбутню долю виключеного, і головне — чи не будуть особи, які його «виключили», все життя боятися зустрічі з «виключеним» у темному підворітті, мені знову порадили бути серйознішою і не відволікати увагу присутніх тут людей надуманими побудовами та безглуздими загрозами.
               Що мене вразило в цій історії — це повна безпорадність дорослих людей, які не змогли запропонувати жодного «дорос­лого» рішення. Власне, всі запропоновані ними рішення поля­гали у тому, щоб так чи інакше дати кривдникові здачу — або руками побитого хлопчика, або руками найманця, або за допо­могою адміністрації школи. Але ця тактика спрацьовує тільки в пісочниці, та й до того ж не завжди.
            Я нічого не маю проти спортивних секцій, хоча відправляти туди дитину з напуттям: «Це щоб ти міг як слід врізати Василе­ві» — доволі дивно. Головне зовсім в іншому: вочевидь, що про­блема в цьому випадку була не у скривдженого, а в кривдника, — саме йому було життєво необхідно навчитися тримати себе в руках і вчитися досягати свого не тільки за допомогою кулаків. Як свідчить мій досвід, найкраще цю проблему розв'язують дитячі психологи в спеціальних групах, що створюються на базі психологічних центрів .
             Великий плюс такої психологічної групи в тому, що вона створюється «з нуля» і психологи підтримують в ній рівну та доброзичливу атмосферу. Тому дитина, яка приходить до групи, залишає свою погану репутацію за дверима і може залучитися до нових способів спілкування з дітьми. .
            Цілком імовірно, що батьки дитини-агресора зовсім не мали палкого бажання водити її на додаткові заняття, але оскільки поведінка їхньої дитини заважала всьому класу, вчитель міг би настійно порадити їм такий варіант. Батьківський комітет міг би приєднатися до цієї рекомендації. У свою чергу вчителька могла б зробити багато що для того, щоб допомогти хлопчикові-агресору поліпшити успішність, адже, як правило, найзавзятіші двієчники з низькою самооцінкою стають найвідчайдушнішими забіяками.
           Але коли я все це виклала мамі «жертви», та відповіла: «Я не маю часу цим займатися, я працюю по дванадцять годин на день, краще я віддам дитину до секції, хай її навчать давати здачу». Іншими словами: «Я не хочу розв'язувати цю проблему, хай це зроблять тренер секції та моя дитина».
              Дуже часто за спиною дітей-забіяк стоять розгнівані батьки. Одного разу я стала свідком такої сцени на дитячому майданчику. Мама одного з дітей, тільки-но її сина випадково штовхнув хтось із приятелів, відразу схоплювалася з місця і кричала: «Дай здачі! А ну дай здачі!» Хлопчик зовсім не був наляканий або скривдже­ний (адже штовхнули його несильно), але покірно йшов «давати здачу», і дріб'язковий інцидент тут же перетворювався на серйоз­ну сварку. З розмов на майданчику я дізналася, що близько місяця тому чоловік цієї жінки — людина дуже владна і патріархальних переконань — примусив її кинути улюблену роботу та залиши­тися вдома. Бідній жінці, ймовірно, дуже хотілося «дати здачі» кривдникові чоловіку, але цього вона зробити ніяк не могла і випліскувала свою образу на дитячому майданчику. Можливо, їй здавалося, що якщо вона навчить сина «давати здачі» зараз, він у майбутньому не опиниться в тому становищі, в якому опинила­ся вона.
                    Зрозуміло, якщо батьки дітей-агресора самі перебувають у стані неврозу, навряд чи вони адекватно реагуватимуть на ваші поради. Але ми ж з вами дорослі люди! Почніть зі співчуття, тим більше, що співчувати є кому. Скажіть, що ви уявляєте, як важко вашому співбесідникові: він стільки працює, а тут ще і в школі немає спокою, розкажіть, що схожа історія була у вашої двоюрідної сестри, і вона вся змучилася, поки не...
                 Словом, підведіть співбесідника до того, щоб він сам попро­сив поради. Але не сподівайтеся на блискавичний результат — люди не машини, і не можна, натиснувши відповідну кнопку, дочекатися відповідної реакції. Проте якщо вчитель та батьки будутьдотримуватися однієї лінії: «Вася — чудовий хлопчик, але йому потрібно навчитися тримати себе в руках, інакше ніхто не побачить, який він чудовий», — це з часом може принести пло­ди. І головне — нікого не доведеться виключати з школи і бити в підворіттях.





     Що робити, якщо дитина отримує погані оцінки 

Не звинувачуйте дитину в ліні і безвідповідальності. 
1. Перевірте, чи немає якої-небудь фізичної або емоційної причини, яка не дає дитині вчитися. Може, в сім'ї сталася криза? Дитина отримав травму? Чи є у нього друзі? Не здається він вам сумним і засмученим? Чи не хворий він чим-небудь? Чи висипається він, чи вдається йому гуляти? Чи хороший у нього зір? Переконайтесь в тому, що дитина розуміє: до неприємностей привели її власні рішення, тобто це результат не вашої поведінки, а поведінки дитини. 

2. Якщо ви бачите, що з дитиною щось недобре, обговорите з ним його почуття і ваше занепокоєння. Пам'ятайте, іноді дітям складно розібратися у своїх відчуттях, або ж час для розмови непідходящий, і він виявляється невдалим. Тоді варто звернутися до хорошого психолога, навіть якщо дитина не хоче цього робити. Якщо ви думаєте, що погана успішність стала наслідком недоліку ініціативи або відповідальності : 
1. Обов'язково обговорите з дитиною, чому ми так цінуємо, хороша освіта. Підкресліть, як важливо і корисно придбавати знання. Не слід упирати тільки на те, що без освіти не можна знайти високооплачувану роботу. 
2. Допоможіть дитині уявити, як він себе почуватиме у присутності освічених людей, якщо сам залишиться безграмотним. Діти, які не люблять ходити в школу, рідко думають, чому освічені люди викликають повагу. 
3. Спокійно обговорите з дитиною, які очікування ви зв'язуєте з його навчанням в школі. Пам'ятайте, що ваша дитина несе відповідальність за те, щоб поліпшити ситуацію. Ви можете тільки встановити правила, продумати наслідки їх порушения і підтримати дитину. Але усе інше повинен зробити він сам. 
4. Виразите упевненість в тому, що дитина здатна вирішити складне завдання. 
5. Допоможіть дитині розробити план рішення проблемы: в нім повинно говоритися про те, як він поступить в подібній ситуації наступного разу або що він робитиме, щоб підвищити успішність. 
6. Створюючи план, розкажіть про свої очікування.Ви можете встановити правила, продумати наслідки їх порушення і підтримати дитину. Але усе інше повинен зробити він сам.
7. Обговоріть винагороди і наслідки за поведінку в школі і удома у тому випадку, якщо дитина виконає ваші очікування або ні. Переконаєтеся в тому, що дитина знає про наслідки до того, як план буде введений в дію. 
8. Наслідки повинні відповідати провині. Суворі покарання слід використовувати тільки у разі великих проблем.
 9. Потурбуйтеся про те, щоб навіть невеликі успіхи дитини винагороджувалися. 
10. Щодня перевіряйте, чи виконує дитина план. Якщо ні, нагадаєте йому про нагороди і після наслідків. Постарайтеся не піддаватися спокусі і не читати нотації. 
11. Пам'ятайте, що обійми, похвала або поплескування по спині здатні надихнути дитину на старания і хорошу поведінку. 
12. Простежите за тим, щоб дитина завжди стикалася з наслідками порушення плану. Не дивитеся на його поведінку крізь пальці, якщо ви визначили наслідки. Так само як в будь- якому спорті, головне - виконувати правила і йти в цьому до кінця. 
13. Якщо з'являється необхідність застосувати негативні наслідки, переконаєтеся в тому, що дитина розуміє: до неприємностей привели його власні рішення, тобто це результат не вашої поведінки, а поведінки дитини. 
14. Зберігайте позитивний настрій, навіть якщо справи йдуть не так добре, як ви сподівалися спочатку. Пам'ятаєте: навчання новому способу виконувати домашні завдання або вирішувати проблеми - важка робота, яка займає час і і вимагає терпіння. Будьте терплячі з дитиною і самим собою

Комментариев нет:

Отправить комментарий